Татусю рідненький, навіщо покинув Ти нас без підтримки, поради й тепла? Для тебе Всевишній розкрив своє Небо – Куди ж тепер наша дорога лягла?.. До кого підемо тепер на пораду, Хто щиро обійме, від зла захистить? Де очі шукати, що щирістю сяють, Той погляд, що в серці зорю запалить?.. Пробач, що, можливо, в житті не зуміли Тебе від хвороби і зла захистить, Можливо, ми болю Тобі завдавали, Не вміли тебе так, як треба, любить... Здавалося вічною буде дорога До рідної церкви, у рідний свій дім, Де посмішка щира, – в житті засторога Чекає на нас під покровом твоїм... Пробач, що не відали хвилі утрати Пробач, що, можливо, не чули твій біль. Хотіли Тебе Небесам не віддати, Та Ти розчинився в тумані яснім. Як промінь від нас полетів в піднебесся Забравши тепло і посмішку ясну Ти нас залишив у турботах буденних А сам відійшов до довічного сну...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2211 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
