Здригнулась ніч осіння раннім-ранком, Замовкла тиша і розкрились Небеса, Бо відлітала в світ новий – без болю У вічне Світло таткова душа. В руках моїх неначе птах тремтіла, Просилась мовчки: „відпусти... На цьому світі я чимало потрудилась, Щоб ви щасливими зросли...” З грудей із криком рвалася тривога: Спинити б, захистити, вберегти... Але відкрилась до Всевишнього дорога Й на цім шляху безсилі ми... Життя хололо, розчинялось у безодні, Втікало поміж пальці, як пісок І цей годинник вічності не взмозі, Не всилі зупинити ні на крок! Відчула, як нерівно серце б’ється І в час прощання знов тривожится за нас... Останній стук, останній рідний подих – Я відчуваю непідвладний час!.. В момент здається знову промайнуло: Дитячі роки, радості і біль… Та від сьогодні вже закрились очі Й холонуть руки рідні й дорогі... Не буде вже підтримки і поради, Молитви не почуємо з цих уст Погасла свічка нашої відради – Тепла її уже не повернуть...
Іванно, насамперід світла пам"ять Вашому Батькові.Вірш торкає до сліз- скільки ж Ви знайшли прекрасних слів...Не хочу зараз річ вести про якісь зауваження щодо віршової форми- просто не можу...Вірш вразив!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
