Ти вибач мою нестриманість…
До тебе веде душа…
Летить з розпростертими крилами…
І вірить вона в чудеса…
Віршує словами – іскрами…
І світло бере в зірок…
Любов проливає піснею…
Не вірить у долі рок…
Я часто її притримую…
І в серці гашу вогонь…
А іноді зв’язую крила їй…
Вона ж виривається знов…
А може даремно зковую…
Бо ж серце стає мов лід…
Я ж знаю – любов є основою…
Без неї погасне світ…
Мабуть, маю бути вдячною…
Що в демосу світі жива…
В душі попрошу я пробачення…
Без неї ж я зовсім сліпа…
Я знаю, що я нестримана…
Буваю невчасною я…
Так сталось, що ти є людиною…
В яку закохалась душа…
І заздрю тобі щоденно я…
Хотіла б відчути хоч мить…
Як жити у світі людиною…
Душа для якої горить…
Як очі в любові світяться…
Як ніжність й тепло без слів…
Тоді час по іншому лічиться?
Хтось мрію не так здійснив…
Ти вибач, що я нестримана…
Інакше не зможу я…
Бо я народжена з крилами…
Й кохає крилата душа…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
