Де ростем, там мусимо цвісти - Вірші про eмiгрантів

Всього коментарів: 8
Порядок виводу коментарів: 0Спам 1 virchi • 12:10, 03.11.2010 [Лінк на твір] Дякую за твір! 5! Але трохи не погоджуюсь з Вашою думкою. Не можна увесь час сумувати. Краще ТАМ щось зробити корисне, щоби ТУТ сказали що Ви не забули свій край. Для мене діяльність Тамари Шевченко. Сподіваюсь почути коментарі наши земляків, які проживають тимчасово чи постійно за кордоном... 1Спам 2 dolia • 15:25, 03.11.2010 [Лінк на твір] Я дякую Богу що я тут,я дуже багато зробила,але зруйновані душі ніщо не залічить.Мені 52.Кожен вік чужину сприймае по різному,але від перестановки доданків сума не міняється.Я вперше в такому кругу,мені дуже приємно і маю що розказати.Слідкуйте.Дякую. 0Спам 3 Shtanko • 15:42, 03.11.2010 [Лінк на твір] Зруйнованих душ багато власне і Тут. Лікувати їх треба. Жаль не усвідомлюють вони... А лікувати треба Словом, воно було, є і буде першим. Коли створити ауру добра, маю надію - вилікуємося. 0Спам 7 virchi • 10:14, 04.11.2010 [Лінк на твір] Тож і надалі лишайтесь з нами. Як каже Shtanko, будемо лікуватися Словом... 0Спам 4 Валькірія • 16:43, 03.11.2010 [Лінк на твір] Народе мій! До тебе моє слово, Хотіла б я тебе ним розбудити. Та не почутою боюсь лишитись знову, Хоч з тягарем думок мені ще гірше жити. З чого почати? Навіть і не знаю. Може, з того, що годі вічно спати: Терпіння чаша переповнена до краю. Що далі буде? Страшно й загадати. Пора опам’ятатись, мій народе! Вже досить зла і горя наплодили. Якщо не буде завтра – дуже шкода. Не пізно ще знайти у собі сили. Пора прийшла рабів у собі вбити, Страхів і вад навіки вже позбутись, Пора в собі Людину розбудити, Покаятись, до Бога навернутись. Пора подумати про долю України, Про рідний край, що стогне вже віками, Про мову нашу ніжно-солов’їну, Про долю, гірко вистраждану нами. Невже ми власноручно все зруйнуєм? На хочу вірити, що завтра в нас не стане. Повстанемо з руїни й відбудуєм, Здобудем волю й щастя довгождане! 1Спам 5 shetamara • 22:26, 03.11.2010 [Лінк на твір] Розумію біль, вилитий автором у віршованій спробі. Сама пережила таке відчуття, але то був тимчасовий стан. Ми ростемо завжди, не дивлячись на те, скільки кому років: ростемо і покращуємо інтелектуальні здібності, фізичні, професійні, набуваємо більше життєвого досвіду. То ж краще цвісти, ніж в"янути. Із найкращими побажаннями росту і поетичного вдосконалення. Життя продовжується. 0Спам 6 virchi • 10:13, 04.11.2010 [Лінк на твір] Дякую, Тамаро, за коментар! 0Спам 8 sneg-ar • 23:02, 08.01.2011 [Лінк на твір] Чи винуватi oцi люди? Найкращi в свiтi трударi, Яких розкидало повсюди Якi тепер по всiй Землi Без Батькiвщини, без надiї, Як сироти блукають скрiзь, А у душi запали мрiї, Щоб повернутися колись. про ці відчуття треба говорити.... слово справді лікує душу. З повагою Ігор

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі