Я тобі кажу...

На негаразди, злиднi i бiду,
Потрiбно жити - висновок зроблю,
Тяжке життя народу в тiм краю,
Потрiбно жити -я тобi кажу.

Говориш жити, запитає як?
I сльози заблищать в його очах,
Вiд болю, вiд образ, поневiрянь,
За що ця Божа кара, за що, дань?

За що ми платимо i за якi грiхи?
У цiй землi iз кровi, слiз рiчки,
Життя людей, немов гiркий полин,
Та пiсня-плач серед степiв, долин.

I пiт стiкає зморщенним чолом,
Ще лиш свiтає, вiн вже за селом,
Свистить коса i трави у валки,
Все ложить той, кому не до нудьги.

Хто на землi зростав i працював,
Кому було не до дешевих чвар,
Хто не байдужий був серед ланiв
I серцем всiм батькiвський край любив.

Жив ,як умiв, багата та земля,
За всi вiки все бачила вона,
Терпiла бiд вiд своiх i чужих,
Таке було не тiльки в нас одних.

Робили в полi ,порались в садах,
Це ще було у наших крiпаках,
На панщинi i на шматках своїх
ростили хлiб один для нас усiх.

Днi революцiї, яка тряхнула свiт,
Вчорашня дiйснiсть вiйськових лехолiть,
Комуни, неп,колгоспи i Сибiр,
Та ще отой страшний голодомiр.

На землях хлiбних, може таке буть?
Що у селi вiд голоду, та мруть?
Ще до цих пiр стоїть великий хрест,
З мoгилами, що на багато верств.

Була вiйна i сльози, i пiтьма
I новi cмертi сiяла вона,
Молились Богу, вiн про них забув,
Можливо не хотiв, або не чув.

I ось кiнець, а чи перемогли?
Днi вiдбудов i шелестять хлiби,
Про кращi днi всi мрiяли тодi,
О, Боже мiй, якi були слiпi.

I пiт стiкає змoрщеним чолом,
Пiдe спочине мовчки пiд стогом
I знов думки, про те складне життя,
Вже не про себе, мабуть про дитя.

Як їм прийдеться в непростiм життi?
Серед зневаги, пiдлостi, брехнi,
Дай Бог, щоб щось змiнилось в кращий бiк,
То може буде легшим їхнiй вiк.

Розмова йде на тiй сiльськiй межi,
Вона потрiбна i йому й менi,
Болить душа за землю ту святу,
Та жити треба, я йому кажу.

Говориш жити -запитає як?
I сльози заблищать в його очах,
Вiд болю, вiд образ, поневiрянь,
За що ця Божа кара, за що, дань?

За що ми платимо i за якi грiхи?
У цiй землi iз кровi ,слiз рiчки,
Життя людей, немов гiркий полин,
Та пiсня-плач серед степiв, долин.

Йому казав - потрiбно жити так,
А сам згубився у чужих свiтах
I вже не вiн, а я пустив сльoзу,
Серед отого, що йому кажу...

Буенос Айрес(Аргентина)1998 р

© Copyright: Игорь Волощук, 2009
Свидетельство о публикации №1902085303