Все, як i pанiше, все, як i колись..

Чом так тихо стало у подвiр"ї тiм?
Чом не чути смiху, де подiвся вiн?
Гомiн, радiсть, крики, пicня i слова...
Не питайте люди, - туди прийшла бiда.

Все, як i pанiше, все, як i колись...
Образи на стiнах не перевелись
I самотня жiнка у хатинi тiй,
Б"є чолом додолу, молиться святiй.

Свята Матiр Божа,-мати промовля,
-Храни моїх дiток, я i так одна,
Даруй менi зустрiч ще хоча би раз,
А тодi вже може, помирати час...

"Отче наш" читає, а душа болить,
Бiль не вiдпускає, по ночах не спить,
Вранцi пiдбiгає, до свого вiкна,
Вдивляючись в дорогу на краю села.

Ходить по подвiр"ї, мов журавка та,
А садок батькiвський в цвiтi потопа
Гiлочок торкнеться, як дитячих рук,
Нема в свiтi гiрше матиринських мук.

Ходить по городi, ходить по травi,
Роси ноги мочать, серце у журбi.
I не висихають сльози у очах,
Матиринськi руки тремтять наче птах.

В мами бiля хати троянда розквiта,
Мати бiля неї, мов коло дитя.
То води принесе, вирвe бур"яни
Дивлячись на квiти мовить: "Деж вони?"

Чи не заблукали у чужiм краю?
Чи живi, здоровi, чим допоможу?
А чи не забули свiй батькiвський дiм?
А чи хоч згадають, хто чекає в нiм?

Чепурна хатинка на кутку одна,
В яблуневiм цвiтi тихо потопа.
I вже лiтня жiнка сидить бiля вiкна,
Вдивляючись в дорогу на краю села.