Скільки раз, аж корчачись від болю, Добувавсь додому я повзком, Та пробитий був не лиш злобою - Можна зранить навіть пелюстком.
Ранив я і сам - геть мимовільно Ніжністю недбало на ходу, А комусь ставало прикро й дивно: Як іти босоніж по льоду.
Так чому ж іду по попелищах Найдорожчих, любих, в заметіль, Я, такий вразливий - пік найвищий, Той, що інших ранить без зусиль? ....................................................................................................... Д. Г. Был я столько раз так больно ранен, добираясь до дому ползком, но не только злобой протаранен — можно ранить даже лепестком.
Ранил я и сам — совсем невольно нежностью небрежной на ходу, а кому-то после было больно, словно босиком ходить по льду.
Почему иду я по руинам самых моих близких, дорогих, я, так больно и легко ранимый и так просто ранящий других?
| 
та
у Вас