А волки гораздо добрее людей, Намного порядочней в стае. И, ради местечка себе потеплей, Друг друга они не съедают… И людям учиться пора бы у них, Не прятать оскал лицемерно, И не предавать ради целей своих, Живя, как шакалы и стервы... А волки – они человечней людей. Их верность не купишь деньгами... И, жизнью отважно рискуя своей, Не страшно им быть вожаками. А люди, увы, прогибаться спешат, Вкус денег нутром ощущая... А волки растят настоящих волчат И слабость себе не прощают... А люди людей называют зверьми, Не зная, что звери, возможно, Друг друга в сердцах обзывают людьми, Сильней обозвать невозможно... Ведь люди мечты предают и друзей, Им рабство свободы дороже… А волки гораздо умнее людей. Их зайцев доход не тревожит… Не смотрят в медведя они кошелёк И не голосуют за белок. А вот человек зачастую жесток, Ведь жаден, завистлив и мелок. В толпе одноликой, в безумной толпе – Людей, что похожи с волками, Не встретить, ведь в жизни они и в судьбе Остались себе вожаками. От мнений зависеть чужих и идей – Ну разве же это не пытка? Вот волку тепло от волчицы своей, А людям от золота в слитках...
Вовки людей, таки, мабуть добріші, Порядніші у дикій вільній зграї, Бо місць заради, що собі тепліші, Ніхто подібних досі не з’їдає… Пора б і людям вчитися у них, І не ховаючи єхидного оскалу, Без зрад для цілей, задумів своїх, Не жить, як стерви, гади і шакали… Вовки, гадаю,– людяніші нас. Їх вірність – не ціна грошей мішками… Життям рискуючи з відважністю не раз, Не страшно їм ставати вожаками… Прогнутись люди, жаль, біжать, спішать, Нутром на смак купюри відчувають… Вовки ж ростять справжнісіньких вовчат І слабкості нікому не прощають… А люди часто звуть людей звірми, А звірі, певен, це цілком можливо, Звуть один одного неприязно людьми, Погодьтеся, що гірше – неможливо… А люди зраджують сподіванки ще більш, І рабство волею на боки всі ворожить… Вовки ж за людство значно розумніш: Їх зайців статок зовсім не тривожить… І в гаманці не дивляться ведмежі, І вовк за білок чомсь не голосує. А у людей жорстоких – інші межі, Зависні, підлі, жадібні між суєт… В безумній, знеособленій юрбі Людей, зі схожими за рисами з вовками, Нема, в житті, бо в долі, далебі Вони в собі лишились вожаками… Чужою думкою залежними – є ниці, Хіба ж – не мука і хіба – не клітка? Адже тепліше вовку – від вовчиці, А не, як людям, - золота у злитках…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1777 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
