Так, час не жде,
однак, ти- в просторі і в часі,
а дні і ночі- лиш ротація світила,
як молодий, життя тобі надмиле,
і молодість ти спалюєш дотла,
й жага твоя - насправді, невтамовна,
й кохання- незбагнене, невимовне,
таким ти створений, і не побориш генів,
ти- молодий, але - у світу жмені,
і Всесвіт вирішить, коли, і що, і як,
коли не можеш тілом, то люби словами,
люби очима й справами своїми,
і тихими до щему молитвами-
роби добро, одне лише добро,
бо ти- людина і достойні й інші
твого звання, і статусу, і долі,
допомагай у щасті і недолі,
лишайся юним, як тоді, в сімнадцять,
коли все міг, усе зумів і любив всіх,
і памʼятай, хто- твоя нація,
яка у тебе гарна й терпка мова,
що розмовляють нею біля Львова.
Іван Петришин
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 943 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
