•••
Мы
живем, под собою не чуя страны,
Наши
речи за десять шагов не слышны.
А где
хватит на полразговорца,
Там
помянут кремлевского горца.
Его
черные пальцы, как черви, жирны,
А слова,
как пудовые гири, верны.
Тараканьи
смеются усищи,
И сияют
его голенища.
ПЕРЕКЛАД:
ІЗ ЦИКЛУ ВОРОНЕЖСЬКІ ЗОШИТИ.
(1935 – 1937)
Ми своєї іще не
відчули землі,
Бо живемо і досі
немовби німі.
Лише рота на мить
відкриваймо
Враз кремлівського
горця згадаймо.
Його пальці, немовби
масні хробаки,
А слова, як пудові
дві гирі, важкі.
Ще й таргАнячі вуса
стирчать,
І халяви у нього
блищать.
|