Ф.
ТЮТЧЕВ.
«ЛЕТНИЙ ВЕЧЕР»
Уж солнца раскаленный шар
С главы своей земля скатила,
И мирный вечера пожар
Волна морская поглотила.
Уж звезды светлые взошли
И тяготеющий над нами
Небесный свод приподняли
Своими влажными главами.
Река воздушная полней
Течет меж небом и землею,
Грудь дышит легче и вольней,
Освобожденная от зноя.
И сладкий трепет, как струя,
По жилам пробежал природы,
Как бы горячих ног ея
Коснулись ключевые воды.
ПЕРЕКЛАД:
Розпеченого сонця
диск
З чола свого земля
скотила,
І полум’я вечірній блиск
Враз хвиля моря
загасила.
Зірки прозорі вже
зійшли,
Шатра небесного
тяжіння
Над нами тихо підняли
Своїм чаруючим
промінням.
Ріка повітряна жива
Тече поміж землею й
небом
І груди дихають
сповна,
Спекоту скинувши із
себе.
Тремтливо струм живий
пробіг
По венах
матінки-природи,
Немов би до гарячих
ніг
Її торкнулись чисті
води.
|