Я вчора ночував в стодолі,
Така собі лірична пастораль,
У небі місяць дозрівав поволі,
І ще була одна мала деталь.
Суттєва.
Твої обійми, мавчине намисто,
І квіти у віночку польові,
Ми залишили остогидле місто,
Яке накрили хмари дощові.
Як завше.
Лежали вдвох і називали зорі,
Та розгортали мрій своїх сувій,
На павутинці ворожба прозорій,
І вийшло в нас Софійка та Андрій.
Доречно.
Так загадково пахло свіже сіно,
Будило первородні почуття,
Минала ніч-циганка швидкоплинно,
Закоханим ворожка і суддя.
Од віку.
Роса напоїть з ночі трави кволі,
Долини чаша схожа на Грааль,
Ми вчора разом були у стодолі,
Така собі лірична пастораль.