З дитинства нас добре привчили:
Кожен повинен своє обирати.
Один обирає ліжко з ґаздинею,
Інший іде в солдати. Я обираю звичайну кицю,
Що вдало полює вночі.
Людині потрібно так небагато:
Кульбаби і паничі. В передвічні дні, в безкінечні дні,
В передвічні ночі, безкінечні ночі. Я шанувальник банальних речей.
Банальність втішається на глибині:
Колись молодою істиною
Втопилася у вині. Мені байдужі нові пісні,
І не дуже нові – все одно.
Я співаю шумерські гімни,
Забуті уже давно. В передвічні дні, в безкінечні дні,
В передвічні ночі, безкінечні ночі. В передвічні дні, в безкінечні дні, В передвічні ночі, безкінечні ночі. – початок епічної поеми «Гільгамеш і дерево хулуппу».
| 
у Вас 
