|
одгортаю сніг, одкидаю:
обійстя – як хмара біла…
лапки зігріти –
на комині всіла
зима…
звисока поглядає:
за мною
спостерігає…
біла мана`
з комина:
«…стежки вистеляєш…
на когось, либонь, чекаєш?..»
за годину
проз шибку
вигля-ну –
від стежок моїх
сліду нема…
ревнива зима:
скрізь
рівненько завія-но
білим
лапатим сном…
удвох:
я – поглядом у вікні,
зима – на комині,
у теплі…
у сосновому,
з пічки,
струме-ні…
наче ми –
ідеально закоха-ні,
і на острові
білому
усамітнені…
в безгомінні…
задумливо і замріяно…
ані духу людського нема:
на білому острові – двоє нас:
я
і кохана моя
зима…
10.12.2012
| 
та
у Вас 
0
Гарний вірш. Читав і насолоджувався