Планета Любов

Щастя .
Бути щасливою так легко і просто!
Бути щасливою людиною так легко і просто, коли ти відчуваєш себе Людиною.
Бути щасливою Людиною так легко і просто, коли ти цілковито віддаєш себе Йому Єдиному – Богу – Любові. Тоді світ починає обертатися навколо тебе, а ти від задоволення даруєш тепло тому світу, отже всім його складовим, бо знаєш, що саме твоє тепло і творить його, творить його як твій власний, несамовитий, шалений всесвіт Любові.
Бути щасливою так легко і просто!
Бути щасливою так легко і просто, коли ти справжнісіньке Світло, можливо Сонячне, можливо Місячне, можливо Зірок…. Але так чи інакше - Сяйво – відблиск Душі.

Аби розсіяти людські сумніви і страх пропоную поринути у Планету Любові – цілком і зголовою :) аби відчути Її смак на дотик, а дотик на язик – мову Любові – Мовчання.
Ось тут можна завантажити чи переглянути Книгу – Планету Любов

Її написала я, але від імені Світла.

А це часточки її. Не відриваю від себе, а дарую кожному тобі.





 

…Мовчати – Мов чати – німе спілкування. Я думаю, а ти читаєш. Читаєш ручкою, пишеш мовчки – розумію. Порожнеча аркуша ніколи не пуста, бо повна – наповнена тобою – мною. Для того, щоб любити треба відчувати – дотику не існує. Є лише відчуття Вічності. Вічність говорить часом – мовчить. Час нікуди не біжить, бо в нього ніг нема лиш Вічність – відсутність рахунку. Тому мій годинник – ти. Бо моя Вічність в мені. Ти не маєш кордонів, тому я пронизана Любов’ю. В мені живе Сонце. Наше спілкування – його промені. Сонце гріє мовчки...


…Я ластівка. Кожного ранку(нема кожного) прилітаю до твого віконця. Воно завжди відкрите для мене. Насипаєш на підвіконня пшениці. Починаю її їсти тобою, через тебе. Через тебе приємніше. Ти ковтаєш мій апетит і сам стаєш голодним. Годую тебе – собою. Я смачно пахну – тобою. Ласуєш відкритим серцем, насолоджуєшся душею – вони твої. Бачиш свою мізерну Велич у мені, але не забираєш. Ти ніколи мене не береш, бо завжди маєш



. …Ми танцюємо разом. Він міцно мене обійняв, але та міць дуже ніжна. Я відриваюся від підлоги – бере мене на руки у крутить у повільному танці. Мої пальці загубилися у його волоссю, я люблю його довге, густе волосся, воно йому дуже пасує. Його руки сильні, обійми затишні...




…Я люблю дитячий сміх. А коли ти лягаєш спатки, розказую тобі казочку -лягаю поруч на ліжко, обіймаю міцно-міцно, цілую очі(як у ночі)... ти обіймаєш мене своїми ручками і кажеш – ти найкраща мама в світі...


  …Того вечора все було, як завжди, але якось не так. Їй хотілося плакати, та не знала від чого. Хотілося тікати. Та не знала куди. Тому вона вирішила втекти від себе. Ну як можна навмисне образити себе?

…А він казав, що янголи святі. Святі тоді, коли освячує їх він. Тому вона стала Янголом. Стала Янголом заради нього – померла. Він використав її – забрав її життя... Тепер вона літає в небесах, бо у неї виросли крила, літає сама і ловить зірочки. Усі вони її, усе небо її, але не для неї – для нього.


…Якщо я полюблю самого Бога, - думала вона, - то Він благословить нас Раєм, Раєм на Землі. Та виявилося, що він не Бог, а бог; Земля – лише, земля; і рай не Рай...



…Коли я з ним – я біжу. Біжу щодуху по зеленому полю. Навколо ростуть ромашки, їх багато, дуже багато. Я зупиняюсь, падаю в ромашкове море і тону у ньому. Їх багато, але знаходжу свою. Не зриваю її, а відриваю. Відриваю на всі 1000 відсотків... Торкаюсь до неї губами, цілую ніжну середину – жовту і м’яку... А потім пелюсточки – білі-білі. Вони лоскочуть мою шийку. Відриваються... знову й знову...падають на мої груди. Груди дихають. Приблизно так – туди-сюди, туди-сюди, туди-сюди... Мені приємно. Мені приємно відчувати пелюстки, мої пелюсточки. Я перебираю в руках своє сонечко – ромашка схожа на сонечко, тільки маленьке. Я вмію перебирати... Пелюсточки сіються, аж поки не закривають собою моє тіло. Мені зовсім не важко їх тримати. А я дихаю – туди-сюди, туди-сюди... Тому вони рухаються, мої пелюсточки, разом зі мною. Вони живі. Усі вони – живий організм, який розуміє відчуття. Тому їм також приємно закривати собою моє маленьке, тендітне тіло, а ще дихати і рухатися... Тому нам обом приємно рухатися у зеленій траві і дихати свіжим повітрям. Трава сповиває нас шовком. Шовк ледь прохолодний, тому тіло охоплює холодок. 
Холодок підкрадається, непомітно, але бажано... Доходить до середини... до середини мого тіла. Ні, заходить в середину і зупиняється. А я дихаю – туди-сюди, туди-сюди... Коли він зупиняється(не зупиняється), я відриваюся, як пелюсточки, на його улюблені 1000 відсотків...
Коли я з ним, я біжу. Біжу щодуху по зеленому полю. Навколо ростуть ромашки, їх багато. Я зупиняюсь. Падаю в ромашкове море і тону. Їх багато, але я знаходжу свою...




…Я люблю ходити боса по траві, улітку. Зранку, коли вона ще змочена росою! І люблю купатися у сонячних променях! А ще я люблю вітер, коли він дихає мені в обличчя! А ще я люблю пташок, бо вони вміють літати...! Я люблю небо, бо воно голубе, море – бо синє, пісок – бо жовтий...! Я люблю любити...! Бо в цьому світі є людина, яка цінує мою любов. Та людина – ти.
Я люблю кидатися снігом, люблю, коли ти падаєш у нього, а я на тебе. Тобі не боляче, бо підкладаю руку. Мені не болить, бо то твоя рука. Я мию тебе снігом – білим і пухким, а ще холодним. Твої щоки рожевіють, холонуть. Та я зігріваю їх поцілунком. Ми цілуємося на снігові. Ти пам’ятаєш? Пам’ятаєш, як ми цілувалися на снігові? Як закохані. Авжеж... Так цілуватися вміють тільки закохані...

…Усе цвіло і я цвіла. Усе навколо пахло і я пахла. А він... він вдихав мій аромат...









…«Ні, - казав він, - я люблю тебе за те, що ти тільки весною. Бо тільки весною може народитися квітка моєї Любові...»
І цілує моє бузкове волосся. Він так любить губити свого носика у моєму волоссю...


….Але я тебе ламаю – маю. Тоді, коли захочу – ти завжди тікаєш, бо завжди повертаєшся. Тому я невимовно зла. Бо коли зла, то нестримно жагуча.





…А ти обіймаєш повертаєшся до мене, підсуваючись близько-близько... так близько аби відчути, як б’ється моє серце у моїй спині – у твоїх грудях. Міцно обіймаєш рукою, яка губиться у пружності долонь... Вони м’які на дотик і ніжні, і ще... ти їх дуже любиш... мої думки. Бо вони думають про тебе.





…Наставав ранок. Я не бачила, як саме він наставав, бо спала. Тільки знала, що йде...


…. Я завагітніла від самого Бога Надією, аби смиренно виносити Віру і народити Любов. Тому я мама. Той рух у моїй утробі, був рухом до Бога. Я пізнавала Його, як жінка кожної миті, аби навчитись відрізнити мить від хвилини . Бо мить – ціле Життя. А хвилина – слабкість. 





…Важливо розуміти, важливо усвідомлювати. Що Вічне Життя – це Життя всередині Бога. Воно не на іншій фізичній планеті, а у Планеті Любов. Планета Любов зовсім близько поряд нашої планети Земля, над нею. Над, бо Вище за духовним розвитком. Духовний розвиток(еволюція) і є тою Планетою Любові. Тому якщо хтось збирається тікати від оповіданого кінця, то раджу бігти до Бога. Бо всередині Нього Живе ціла Планета Любові. Але туди не поїдеш на звичному нам транспорті. Тільки на хвилі. Треба йти по воді. Аби йти по воді треба зародити Надію і Увірувати у Хвилю, яка не приб’ється до берега, а прилине. Лине каплею аби стати Морем Ідеалу Любові. Лине Світлом. Аби роки стали світловими...




…Арфа

Нові ріки, і нові поля, і нові лани, гори й долини...
Пустелі й оазиси...
Дихають Ним...
Живляться Духом Дитини,
Мовчанням Її золотим.
Єдине Воно – Мовчання і Золото, Сила, Любов, і Слава і Велич, і Вік.
В мені цілий Світ.
Вагітність – не ноша моя.
Це Зірка в пустелі,
Зірка Нового Життя. 



…З Любов’ю та, яка пізнала Бога.