Сонне щастя поринуло в сонячні ночі, у багряні озера та ріки. В небуття із кривавим відтінком. Довіку? Чи ж його тепер знати нам тільки заочно?
Ти далеко. А близько – набридливий смуток, що давно, так давно набивається в друзі... Час пітьми, час і світла, і дивних дифузій. А для тебе? Як важко буває збагнути... Ні, не музика... То знов гучні канонади розривають повітря в легенях безжально. В небуття – наше щастя... Зламалися гальма? Таж без нас воно є безпорадним.
|