Чорний біль, Гострий страх посідали душу мою. Очі бачили пекло, жах-молодь гинула в бою. Красень - лейтенант стояв на ганку, прикриваючи собою нас. Він розумів:не побачить світанку, Прийшов його останній час. Але воїн вирів : "Я захищаю рідню!" Одягнув скафандр, взяв в руки помпу І пішов на вогонь, як на броню.
Серце жадало спочинку, палахкотіло в очах. Але відчував: Він - Бог! І доля мільйонів- в його руках.
Кров запеклася вмить. "Що ж ти, синку, накоїв?"- Старенька мати тремтить. Свт їй в очах потемнів, Гіркий полин отруїв душу. "Мамо, прости, -відповів. Але ж я - воїн. я - мушу!
Мушу іти до кінця безоглядно, сміло. Мушу віддати життя за правеє діло. Бо позаду - вітчизна. Її охороняю. Буде сонце сіять. горіти -любов. Так буде! Я знаю!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас