Де я ніколи не буду...

Береги островів,на яких я ніколи не буду,

Хоч омріяні мною і бачені в мареві ночі.

Де високий бамбук ніжно небо крізь хмари лоскоче,

Люди, схожі на мене, блукають у пошуках чуда.

Їхнє сонце таке ж, як і сонце що світить мені.

І краплини дощу ті, що я ще тримаю в долоні.

Хвилі вітру із моря такі ж гіркувато-солоні,

І упевненість в тому, що щастя десь там, в далені.

Я не знаю ту жінку, що потайки плаче на скелі,

Але біль її серця відчутна за тисячу миль.

Її мрії про щастя загублені в гребенях хвиль,

Але байдуже їм -я їх бачу-стрімкі і веселі.

Острови, острови. Ви нічні мої туги- напасті

Де сумують, страждають, кохають, чекають серця

Безкінечно, як Світ, як Земля, що не має кінця.

Всі чекають на диво і мріють пізнати те щастя...