О леле, як важко бути щасливим…
Від цноти кохання не впасти в буденне,
Цвітіння цілунків не звести на диво,
Обійми не стерти на черстве злиденне…
Щоб дотик пронизував п’яти і скроні,
Щоб погляд не згас від вогню та й на попіл,
І жаром кохання палали долоні,
Захоплення порухом – спогадів опіл…
Яскравий початок продовжити віком
І оксімороном весільний вінок…
Не легко лишатись завжди чоловіком,
Так мало обійстя леліє жінок…
Наповнені барвами, юні блідніють,
Спокуси навколо б’ють тихо кришталь,
Два тіла самотніх, коли сутеніє, -
Немовби в їх плоті є лишня деталь…
Пульсує бажання, мов гамірна злива…
Кричу без відлуння у тихую ніч,
Бо хочу просто бути щасливим,
З ким був я і є крізь роки віч-на-віч…
Тримайтеся миті, не зводьте рахунки,
Хто що кому винен, бо час нанівець
Так швидко вкриває всі радощі трунком,
Що не зоглядишся, а щастю – кінець…
| 
у Вас 
0
