В очах блищить думок пороша… Дощ охолоджує мене… Стою і мрію про хороше… Змиваю краплями сумне… На небі гасне блискавиця… Мов навпіл ділячи життя… Зринають спалахами лиця… І йдуть в минуле, забуття… Гримить, зовучи до натхнення… Творити, множити добро… Шукати долі одкровення… З душі скидаючи габро… Здіймаю ввись тепло долоні… Вбираю просвіти між хмар… Ще у дощу стою полоні… Та я вже вільний від примар… Потрохи стишується повінь… Навколо більшає людей… Вони також чекають промінь… Я чую стукіт їх грудей… І скільки б крапель ще не впало… Засяє сонце, стихне злива… Якби ж з погодою співпало… Почути поруч: «Я… – щаслива…»
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
