І тільки щасливі, у цій безтурботності найбільше бояться людської самотності…
Здавалось, що треба верхам досконалості? Знайти і триматись найменшої малості: Навчитися щедрості, вірності, щирості, Відвертості, чуйності, світла у сірості… Стрічаються двоє заради взаємності, Наповнюють душі – спустошені ємності, Та в пафосі буднів, у прагненні модності Блукають дві тіні, дві тіні самотності… І часто у вирі відносин тривалості Комусь не достатньо стабільності, сталості, А іншим – видовищ, подій і вогненності Чи кроку назустріч, чи іскри натхненності… Стрибають у омут, пірнають в глибинності, І зраджують любих, аби не у бідності, Та долі не змінює стан неприродності, Блукають дві тіні, дві тіні самотності… Чи варті потуги до втрати свідомості, Коли ти по суті ідеш в невідомості? І душиш бажання, свої емоційності, Чекаєш нагоди, ковтаєш порційності… Історія каже, що є винятковості, У тиші плекають свічу загадковості, І тільки щасливі, у цій безтурботності Найбільше бояться людської самотності…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
