І якось два орла, зростивши крила... У небо піднімались до висот... Бо знали, що де двоє там під силу... Підкорювати наче для двохсот... І не зрівняти десь там милий щебіт, синхронності життєвих сил від крил... Там мовчки чути гучно тихий шепіт... Там Всесвіт двері до Небес відкрив... Єднання - це не звідане в земному... І на землі, коли торкнеться ніг...Обоє бачимо, що не крилаті в цьому... Що кожен примирити крил не зміг... То в чому ж задум, в чому фатум, доля? Літати не торкаючись доріг?.. Бо як торкаємось з тобою ми земного, то є між нами сумнівів не міх...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
у Вас 
0
