Так часто світ сплітає у вінок
Непоєднане – віру та зневіру,
Життя яскраве – існування сіре,
Бездумність і шалений вир думок. Сліпучий промінь тне небес блакить,
На світло дня лягає темінь ночі
І чорним круком дивиться нам в очі,
Тамуючи за снами ненасить. Гірський струмок, напившись досхочу,
Зринає враз стосильно й стоголосо
І розриває плоть землі в покоси,
Задобрюючи бога від дощу. І холод зим роз’ятрює вогонь
Гарячих душ, залюблених у волю,
І біль душі вчимось зціляти болем,
А самоту – теплом своїх долонь. В безсиллі часто зроджується сила,
Що вісь земну спроможна відхилить,
І все життя у пам’яті злетить
У мить одну, як смерть розправить крила… Незнані досі задуми Творця,
І неосяжність світу незбагнена.
Тече життя, мов кров по наших венах,
Тече життя без спину, без кінця…
| 
та
у Вас 
0
