Суєта суєт.

Колись сказав хтось: "Суєта".
Вона завжди була і буде,
Бо ми крізь всі свої літа
Її породжуємо всюди.
Ось русла вулиць, наче нерви,
Потоком людяним спливають.
Це рух без спину, без перерви,
Де кожен місце власне має.
Усе спішить, нагору пнеться,
Навколо себе мури зводить,
У веремії цих інерцій,
Не раз зриваючись в безодню.
Від перемоги до поразки,
Які щодень готує доля,
Один - облудні носить маски,
А інший - вмре за честь і волю.
Створіння Боже йде по світу,
Жадає нових перероджень,
Бо лиш у поступі наситить
Свого єства клітинку кожну.
Життя і смерть - одної суті,
Все в муках родиться і гине.
У лоні вічних революцій
Вчорашній раб зросте в Людину...
Ми всі шукаєм місця свого
Під сонцем вічної омани
І мрієм вийти на дорогу,
Що квітом вкрита - не бур'яном.
Які незвичні колорити
І незбагнені візерунки,
Та наші долі ними вкрито
І проштамповано стосунки!