Скарбниця історичних віх
Людина - це неначе спалах...
Горіла. Згасла. Небуття.
Але є місце, що зібрало
Фрагменти нашого життя.
У краєзнавчому музеї,
Де в залах спомини живуть
Й до експозиції своєї
Мене гостинно вже зовуть,
Стоїть така мрійлива тиша
І поверта літа назад,
Я відчуваю тут, як дише
Минулим кожен експонат:
Дивлюсь в обличчя чоловіка
Й мені здається, що от-от
Його закліпають повіки,
І він відкриє навіть рот,
Щоб розказати про епоху,
В якій він жив. Дивлюсь в лице
І відірватися незмога
Від думки, що колись оце
Усе було: первісні люди,
Знаряддя праці кам,яні...
Далеке ходить тут усюди,
Та вже близьким стає мені.
Екскурсовод з минулим в зговір
Вступила начебто - все зна,
Що не спитаю, враз готова
Відповісти мені вона.
Он там стоїть біля віконця
Іще музейний працівник,
Століть минулих охоронці-
Мені приємний кожен з них.
Директор - жінка симпатична,
Завзята, гарна, молода,
Дивлюсь з цікавістю у вічі -
Не видають своє літа.
Ходжу по залах. Тиша водить
Мене за руку, як дівча,
І каже: "Ось куток природи,
А тут ось гордість прилучан"...
Музей в Прилуках надбагатий,
Чого в нім тільки тут нема!
Живуть тут спомини і дати,
І щем ледь душу не вийма,
Бо предків наших тут коріння,
Надбання, гордість, слава їх,
В речах збережені донині...
Скарбниця історичних віх...
Додав: korobova (12.12.2017)
| Автор: © Світлана Коробова
Розміщено на сторінці : Відеовірші
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1566 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
virchi : Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого. virchi : Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн virchi : Прохання не для себе, а для кожної р одини, для кожного воїна, для дітей. Це поезія, що надихає і нехай ці прохання будуть почуті Господ virchi : Ми можемо бути сильними, активними, успішними, але в той самий час зберігати в собі тихий куточок, де живе пам'ять і нездійснене бажання.