Ти чула слова, що
вриваються в тіло кинджалом,
Ти знаєш, що сльози
гарячі й солоні на смак,
Та всіх цих
життєвих, тобі зрозумілих ознак
Для вбивства довіри
до інших і досі замало.
Не знає ніхто, ти з
дитинства було мовчазною,
Про всі ті сліди,
що залишили леза образ
У серці твоєму
надовго. Уламками фраз
Не раз і не два
хтось важливий знущавсь над тобою.
Та віра у правду
твоя, наче квітка весняна,
Що б’ється зі
снігом за власне недовге життя.
З неправдою борешся
ти за щасливе буття,
Надії вогонь ще
горить у тобі полум’яно.
Гнобитимуть знову,
до злого неважко звикати,
Каміння не раз
полетить за тобою услід,
Та що б не
відбУлося, скільки б не сталося бід,
Ти знатимеш: я –
берегиня. Я - жінка. Я – мати.
|