Час мій спливає, Спогад лишає… А, сонця промінь Горить, як пломінь, І тягне руки У бік онуки… Дні йдуть водою, Ніби ордою… Заполонили І оддзвонили… Крізь дим фіранок Стрічаю ранок, Вчуваю стукіт Привичних звуків Для вух людини - Тік – так…Годинник Невпинно стука, Як запорука Людської долі. Встаю поволі… Набратись духу, Щоб дати руху Потроху тілу, Що оніміло… А, за дверима Вже добре грима, Мов строгий митник, Старий годинник. Чкурнули стрілки… Встигай, лиш тільки… [/size]
Годинник знає, Як час минає... Життя спливає Не в самоті, Бо той годинник, Як друг відмінний, Він завжди поруч В щасті й біді. Хоча він хоче завжди пророчить Щасливі дні... Гарний вірш,п.Катерино!
Дякую, що відчули ритміку, бо в цьому вірші це саме головне, за що я переживала, чи буде комфортно читачеві. Прекрасна козинка з квітами за що теж спасибі!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
Гарний вірш, життєвий і філософський. 
