Ти не помітив, як я згорала... І не помітив, коли замовкла... Не чув, як руку я простягала... Для порятунку... Бо душа вмовкла... Ти не помітив, як погляд гаснув... Не бачив сльози - їх океани... Ти був десь там... Розсипавсь рясно... Де сцена, маски й гучні фанфари... А я мовчала, щодня по слову... І не просила більше нічого... Глуха зневіра душі розмову... Замкнула міцно в свої окови... Колись від Бога народ розбило на різні мови у Вавілоні... В угоду славу стремились мати, й Бороду Бога в своїх долонях... Бо словом можна єднати душі... І окриляти в хвилини болю... Та коли ранить глибоко слово, то наші душі можуть вмовкати...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 
0
Слово дійсно може ранити дошкульно, особливо в устах людини, яку кохаєш. Вірш вражає щирістю почуттів.