Буває мить – себе я бачу Малого в тебе на руках, - Як ти зі мною разом плачеш Із раннім болем у очах. Буває мить – я відчуваю, Розлукам, відстаням назло, - Душі, одвічне і безкрає, Твоєї доброї тепло. Буває мить – мою сміливість Ти до чужої звеш біди, - Ти власну віру в справедливість Вселила в сина назавжди. Буває мить – живу на зламі, Над всім утративши контроль. В моїм житті – веселій драмі, - Не другорядна в тебе роль. Буває мить – блукаю світом У безнадії та журі, - Ти, як свічу, над шляхом битим Зорю запалюєш вгорі. Буває мить – коли в шинкарки Тебе згадаю між людьми І виливаю долі з чарки Вино розбавлене слізьми... Таких миттєвостей багато В моїй свідомості щомить. Усе життя незримо мати В душі дитини буде жить!
Мама, Коли вона є, Думка в тебе, Що завжди буде. Драма, Коли відійде. Ще більша, Коли її забудеш. Мама, Це слово святе Це знають люди. Сама Дарує усе І тішить Усіх і усюди. З повагою Василь Шляхтич
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
1
