На ньому струмує напруга печалі,
Коли поміж нами розлуки завали.
І бачу на ньому я радощів зблиски,
Якщо біля мами знаходжуся близько.
Обпалене сонцем, обвіяне вітром
Обличчя матусі, засмагле й привітне, -
Мені полюбилося змалку навіки,
Милуюся ним я без міри і ліку.
Хоч вічний неспокій і рання утома
Над віком матусі глузують на ньому.
Вони не з’явилися раптом нізвідки,
Вони – пережитого мамою свідки.
Усі його риси, із пристрастей звиті,
Любов’ю і гнівом матусі повиті.
Торкаюсь обличчя матусі устами
І щиро радію, що схожий на маму.
08.07.11.
|