Тепер так не поїздиш, бо нема й хвилини, щоб не їхало щось... Ми жили над самим гостинцем, так називали асфальтовану дорогу, що йшла через наше село, то ми, підлітки, на велосипедах, що тільки не придумували на цьому гостинці і без рук, і без ніг, і ноги на кермі, і по- двоє, і по-троє, один керує, другий газує, але треба сказати, що дорога у ці часи була, майже порожня, десь раз на годину проїжджала машина чи автобус. Щодо автобусів, то ми орієнтувалися коли гнати худобу на обід чи ввечері додому, бо знали в якій годині котрий іде. От бачите, що може з бабусею зробити гарний, дитячий віршик. Згадала баба, як дівкою була...