Підвіконня, як черінь, Наче барна стійка, Там вазонів шамотінь І мала Софійка. Розмістилась, як в саду, Тихо щось кумека, Але тут, як на біду, Хтось залишив глека. Соня, глянувши у глек, Аж відкрила рота… І без всяких небезпек Почалась робота. Квітам личка всім помить, Покупать листочки… І Софієчка за мить Змокла до сорочки. - Соня! Лишенько моє!- Мама ломить руки, А Софійка, знай своє, Сипле милі звуки: - Сьоня цяця! Сьоня ляс! Сьоня ганя дьоня! Усміхається до нас Мокре щастя – Соня.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
Дякую за вірш! Хай щастить мокрому щастю!
