Заліз злодюга
уночі в один шикарний дім –
Було два поверхи униз і три угору в нім:
Фонтан, басейн,
альтанка, корт, колони і балкон…
А що вже мотлоху
того – не на один мільйон.
І накандючивши
мішка, що ледве міг нести,
Вилазить злодій із
вікна, а тут – бабах! – менти.
Сигналка в ничці
там була: що значить – не везе.
(Браслети, бобік,
копняки, ментовка, КПЗ).
І от за місяць і
два дні — хутенько, як на те:
– У залі тиша,
прошу вас. Устати! Суд іде!
Червонопикий
прокурор по стійці «струнко» став
І, розчепіривши
хавло, таку пургу погнав:
– Та хатка, бачте,
непроста – з розряду хитрих хат.
Живе у ній обранець
наш – народний депутат.
Сидить у Києві
завжди, у Раді повсякчас:
Не п’є, не їсть,
ночей не спить – все думає про нас.
Аж тут знаходиться
крадій, безсовісний вар’ят,
І цупить все, що
заробив нещасний депутат.
Я прошу максимум
йому – влупити років сім,
Так щоб наукою було
це злодіям усім,
І щоб надалі більш
ніхто граблі не запускав
В добро, що рідний
депутат так тяжко наживав.
Підсудний криво
посміхнувсь, повільно гордо встав
І, як належить у
суді, останнє слово взяв:
– Я визнаю свою
вину, я дійсно ліз і крав,
Але спитайте ще
його, де він те все узяв.
На депутатську
зарплатню отак не заживеш,
Хіба що – кинеш,
розведеш, поцупиш і вкрадеш.
Ну, а добро він,
****, брав і ваше і моє:
Тому у хату я
прийшов до свого по своє.
Як ти гадаєш, друже
мій:
То хто є більший з
них крадій?
Той, хто мішок у
пана взяв,
Чи хто народ весь
обібрав?
© Гнат Голка
|