Повзла якось собі по склу неквапом Муха сонна, Аж бачить: мед пахнючий хтось розлив на підвіконні. Солодкій їжі надурняк зраділа вельми Мушка І, склавши крильця, з висоти пірнула у калюжку. Такого щастячка вона ізроду ще не мала: Ото вже їла і пила, ото бенкетувала. Набила пузо золоте по зав’язку і вінця, Хотіла вилізти уже – не слухають колінця. Прилипли ніжки до медку, і черево, і крила, І як не сіпалась-тряслась – та вгору не злетіла. Уже й покаялась вона, що в ту калюжу впала, Однак в солодкому медку невдовзі і сконала.
Своєю працею живи, свої пильнуй пенати, А на чужий медок не смій ротяку роззявляти.
© Copyright: Гнат Голка
|