Життя жорстоке до мене чому? (акровірш)

Життя, чомусь, ніколи не жаліло

И часто болю додавало й крадькома

Тому, напевно,  знову розриває тіло,

Та, ніби кров’ю, обмивається душа…

Я, мабуть, іноді насправді божевільна –

Журбою в серці переповнена  сповна,

Окута сумом  і п’янким  дурманом,

Розорена й спустошена  така…

Сама іду життям своїм спокійно

Тому, що так Всевишній захотів,

Обманута, напевно, цілим світом

Коханням чи бажаннями із снів…

Едемом-Раєм  не мені гуляти,

Допоки потопатиму в гріхах –

Обійми доки буду я сприймати

Моменти щастя, що долають страх…

Етнічним духом огорнусь сьогодні

Не піддаватимусь прокльонам ні на мить

Енергії в мені надмірно й  непокори

Чому ж тоді життя отак спішить?...

Отак летить, біжить кудись шалене,

Мою молитву недослухає, напевно,

У бездну, мабуть, віднести мене  кортить