ВОГОНЬ Вічній памʾяті Касьянової Марії Степанівни
Палав огонь.. і зник… погас…
Замерехтів останній сполох,
Продовжив лік в недобрий час
Безжальний і всесильний молох.
Як міг тримавсь… тепер нема…
А як горів в любові глеку!
Дощі, річки, моря тепла
Близьких к упали і далеких.
Маленькі діти і діди,
Багаті, вбогі, перехожі
Під час веселощів, біди
Були для нього - Діти Божі.
Тяглись холодні пальці рук,
Серця стражденні і нужденні,
І вдячності скрізь чувся гук
У дні недільні і буденні.
Він знемагав, та ніс добро,
Тому й піддавсь, на жаль, поталі…
Та ми, живі, його тепло,
Зігріті ним, нестимем далі.
Додав: leoniddebelyy (13.03.2015)
| Автор: © Дебелий Леонід Семенович
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 6
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя