Дорога сниться до села,
А я давно там не була.
Сумує,знаю,все за мною
І в мене думка є сумною.
Хатину я в уяві бачу,
Дощем за дітьми вікна плачуть
І все питають димара: -А чи не видно хоч здаля?
Димар на те тяжко зітхає:
-Не видно,-каже,-знов немає.
До хати сум пускає старість
Та вір ,хатино,буде радість,
Уся рідня гуртом приїде,
Позаздрять ще хати-сусіди.
На жаль, це наша реальність - часто покинуті сільські хати плачуть за дітьми своїх господарів і заздрять одна одній, коли до якоїсь хтось навідується. А вірш гарний, і головне, що оптимістичний. Якби ж так і в житті.
Дякую Вам,пане Михайле,за те,що Ви також приєднуєтеся до моєї мрії!Згадую колишнє село і плекаю надію на те,що воно колись відродиться... А чи буде так,хто зна...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
1
Дякую! Хай щастить!