І згадуєш в молитві імена,
Усіх живих і тих, що відійшли,
Запалюєш свічки-
Хліб без вина,
Те, що зробити більшого для них
Не в змозі- не твоя вина.
Немов би бачиш їх обличчя у просторі собору,
Вони мовчать. Ти не говориш,
Лише шепочеш вивчені молитви-
І мовиш Отченаш і Богородицю Марію,
І дякуєш, що можеш ще й умієш
Молитися за Тих, які молилися за тебе,
Здіймаєш ріднії слова до неба
І просиш Господа допомогти тобі молитися і далі,
Бо хто робитимиме це, якщо не сам?
Я пам'яті про них нікому не віддам:
Спасибі, Мій Ісусе, Боже,
Я вірю, що молитва допоможе.
Якщо я тут, то Богу це угоже.
Беру галузки свяченої пальми,
Аби вітать Ісуса в рідних іменах.
Причастя роздає юний монах
У чорному з червоним перев'язом-
Провісник простору і часу.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас