Щось станеться. Завтра. Сьогодні. Завжди. Заходило сонце за обрій. А мислі чекали дурної пори, від радості вбратися в чорне. Землею стелився як ковдра туман, перина для бідного люду. Мій праведний відчай і самообман, ніколи блаженним не буде.
І мислі лягали на благу землю, на добру для того пору.
І сонце ховалось за обрій від нас. А ми заховались за горе.
Я знаю той відчай, що душу скував, я знаю його в обличчя. Колись мої мої плечі так важко обняв, що ледве вони здійнялися.
А ніч наступала. Лягала на груди.
Щось станеться. Завтра. Сьогодні?...
Я знаю, що ходять землею люди, від чогось завжди голодні...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас 
0
