| * * * Так неминуче пахне осінню;
і так нестерпно міцним павутинням,
промінням ледь живого сонця
осіннім смутком огортає...
Сухим пожовклим ароматом,
хвилинами ранкових буднів,
вітрами з присмаками втрати,
високим синьо-сірим дахом
затоплює усе осінній смуток.
Так дивно: ця ріка печалі
повільно і водночас стрімко
потоком сонним і солодким,
густими хвилями тремтіння
хмільний у серце намиває мед...
І ми, сьорбаючи потрохи,
гуляючи з дощем на пару,
з дерев сухий опалий топчем смуток,
катастрофічно неминуче,
відкинувши усі дрібниці,
невпинно повнимось надії...
В обійми вересневих страхів,
в потоки наболівших ливнів,
забувши про серпневе сонце,
не передбачивши нічого,
стрибаєм в осінь, ніби птахи... 13-15.10.2005 * * *
| 
у Вас 
0
: 
