НА ОСОННІ

Вечори у сумі,

Ночі у безсоні,

Кісточки прогріти

Вийду на осонні.

Марні сподівання,

І надії марні.

Перші вересневі

Дні такі безхмарні.

А мені на призьбі,

Тепло та невтішно.

Я не сьогоденний,

А якийсь колишній.

Сунуть небом хмари

Слід за журавлями.

Як же розминувся

Я, любенькі, з вами?

Як же загубився

У людському морі,

Що мене, мов тріску,

Занесло у горе.

Сонячно, та в серці

Чорна хмара зріє,

Що душа слабенька

Проти неї вдіє?

Ой, літа, літочки,

Певно вже останні.

Скоро не побачу

Неба на світанні,

Скоро не почую

Співу соловейка,

Скоро не відчую,

У грудях серденька.

Сумно, ох і сумно

Жити в самотині,

Що ж його робити

Літній вкрай людині?

Сонечко прогріло

Всі мої кісточки,

Знов зазеленіли

В далині горбочки.

Підіймусь я з призьби,

Та й пошкандибаю,

Крізь садки вишневі,

Крізь лани безкраї.

Вересень 2012