ХТО ПРОЙШОВ КРІЗЬ ВОГОНЬ

Це ескиз незавершеної колись (у  80-ті і 90-ті роки) поеми. Дехто вказував мені на деякі неточністі - махновці ніколи не форсували Дніпра, тим більше узимку. Я це знав та підкорився емоціям більше, ніж фактам. Мені потрібно було відтворити найвищу емоційну  напруженність героя і здається в дещому це мені вдалося, а відступ від правди історичної хай мені пробачать. Бо поперше, я поет, а вже подруге, літописець подій. Нещодавно вийшов фільм із схожею назвою, і це не дивно, бо всі вояки проходили крізь вогонь, а ще скільки з них раптово і на жаль назавжди  уходили під воду. З моїм героєм такого не сталося - він добіг, переміг ворогів, і лише після цього виконавши свій священий обов'язок, загинув. Хай же рідна земля вічно буде йому пухом. 

"Треплет гривы ковыльные ветер,

Вслед тачанке летит порохно...

Степь моя! Пред тобой лишь в ответе

Да ещё перед батькой Махно.

Мружит очи мне вольная воля,

И кричу я от счастья хмельной:

Гуляй, поле моё! Гуляй, поле

По просторам Украйны родной»

Самоцитата

Попри тиск заборон

Вболював за свободу.

Хто пройшов крізь вогонь,

Той не піде під воду.

Підступав упритул

Час жорстокий і грізний,

Непохитний він був,

А за міццю - залізний...

Невеличкий на зріст,и

Худорлявий, дрібненький -

Бо не мали, що їсть,

Ані він, ані ненька.

Батько вмер молодим,

Не посиливши злиднів,

Ось тому і ходив

В найбідніших із бідних.

Змалку в найми пішов

Пас гусей і отари -

Скарб єлиний знайшов -

Пташку-юнку під пару.

Як  її він кохав,

А вона, як кохала!..

Час жаданий настав

В церкві їх повінчали.

Їм би трішки пожить,

Та знялися заграви,

Мир дійшов до межі,

Дзвінко сурми заграли.

На пихатих панів,

І зухвалих підпанків,

У буремні ті дні

Полетіли тачанки.

Був із бідних людей,

А тому не вагався,

І на третій вже день

До Махна записався.

Дощ потоками лив

Через ворот на спину.

Із синочком малим

Залишилась дружина.

Як по них він страждав,

Як в думках побивався,

Тільки марно жадав,

Рідний дім віддалявся.

За Украйну свою

У махновському війску...

Смерть кістляву в бою

Бачив часто і зблизька.

Жах благав: охолонь,

Пошукай спершу броду,

Та хто йшов крізь вогонь,

Той не думав про воду.

Артпідтримка гармат,

Передчасна відлига,

Під ногами хлоп'ят

Ледь трималася крига.

Правий берег згори,

Насувався високий,

А на нім юнкери,

І до них сотні кроків.

Застрочив кулемет,

Поруч падали хлопці,

І тонули у мент

В крижаній ополонці.

Та торкалося скронь

Відчуття насолоди...

Він ішов крізь вогонь,

він не думав про воду.

Зануряв у блакить

Очі, наче долоні,

Твердо знав - не згорить,

Твердо знав - не потоне.

Ось тому й не поліг,

І на берег піднявся -

Закривавлений сніг

У очах коливася.

До окопу добіг

Бив багнетом, прикладом,

Юнкерів клав до ніг,

Серце стукало радо.

Став, оглянув окоп,

Мить тому неприступний

Тут і влучила в лоб

Йому куля підступна.

До останнього бивсь,

Чесно вмер за свободу,

Подорожній, вклонись -

Він козацького роду.

1985-1993