Рідний батьку Назарію, нам усміхнися з дитинства,
у обіймах зігрій, як при зустрічах ти зігрівав!
Хай усмішки твоєї проміння ласкаве і чисте
нагадає ту пісню, що вперше ти нам заспівав.
Твої очі нам світять у кожній палаючій ватрі,
твоє слово палке нам видзвонює вітер з Карпат.
Голос твій, що звучить в небесах яворинно блаватно,
українцеві в душу на довгії роки запав.
Скільки юних сердець ти примусив яскраво світитись,
залишивши у кожному частку своєї душі.
Золотою зорею ти світиш сьогодні над світом
у пісеннім вінку, що у спадок ти нам залишив.
Ми пливем журавлями над нашим заквітчаним краєм,
ми розправили крила, що, батьку, ти нам передав.
Україну свою ми так ніжно і вірно кохаєм,
як і ти вірним сином її до останку кохав!
Цей вірш гарно виспівується на мелодію пісні "Яворина" (співає Степан Гіга). Але написано гарно. Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
