Вітер сердито завиває в степу, Зриває з дерев зажурені листочки. Навіть в осінь золоту Не знають спокою орли - синочки. Серце тріпочеться на вітру, Душа нескорених під прицілом. День і ніч, вдивляються вдалину Де свистять вогняні стріли . Їх думки яскраві блукають Біля батьківської оселі . Де дружина і дітки чекають І матусині очі невеселі. А багряне листя котиться , Шурхотить у бійців під ногами. А їм найбільше в житті хочеться, Щоб усмішка цвіла на устах у мами. Щоб сяяли очі від радості і щастя І перелився повсюди дитячий сміх. Щоб мрія ніколи згасла На землі панував мир. І листочок ,багряний не журивсь.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
