Дивився «Кіборгів», скажу відверто – плакав…
Добро і зло змішалось в глибині,
В собі душив нікчемність вурдалаки,
Що випали їх ролі не мені…
Цок-цок від куль, неначе каблуками,
Аж прибиває, тягне тіло вниз,
До всіх святих молитвами, до мами,
Щоб доля не підкинула сюрприз…
Бетонний стогін, вибухи вогненні,
Сталевий холод за спиною стін,
Ось де життя спалахує натхнення,
Бо лиш воно не має жодних цін…
За тінню тінь, за світлом дикий спалах,
До нір ривок, з-за вирваних висот,
За Неньку кинуті на вражую поталу,
Між рідних і чужих двохсот…
Які тяжкі і невблаганні долі,
Не дивина, та вкотре між руїни,
Ми, втративши, наблизились до волі,
Не зрадьте «Кіборгів», не зрадьте України…
| 
у Вас 
0
