Бо мертвий, але ситий...

Бо мертвий, але ситий…

Гостинно запросив його до столу,

Тарілки, глечики, меню на вищий клас,

Присів тихенько, з боку, навіть долу:

Поїж, москалику, що нам дарує час...

Надпий із келиха ридань солоно-рідних,

Кашаночки вкуси із людських вен,

Холодчику із трупів непотрібних,

Яких в Донбасі встелено, ген-ген...

Ну, як смакує? Сало пригоріло?

Та ні, без преміксів, сьогоднішні кнурі,

То мо' з кадирівського тіла,

Обгидили у льосі десь щурі...

А хочеш ще? Бо ми по горло ситі,

Щодня свинцем в приціл шпигуєм люд,

Ми на одному, ви на іншім світі,

Чому не треба? Не вподобав блюд?

Поговорили, радощі згадали,

Як у дитинстві бігали у дощ,

Як разом щастя було мало,

Поклони били, не до близьких мощ…

Розродичалися, я вивів його в поле,

Прощай сказав і смутком оповитий,

Я вистрілив у лоб йому, із болем,

Більш не прийде, бо мертвий, але ситий...