(02. 02. 1992 – 22. 05. 2014) Рівненська область, смт Рокитне
Поетична енциклопедія ІІ том «НЕБЕСНА ГВАРДІЯ», присвячена 10-ій річниці полеглих ГЕРОЇВ УКРАЇНИ в російсько-українській війні.
Продовжую друк на своїй сторінці своїх віршів, які увійшли до цієї збірки (552 сторінки). Книга вийшла друком за кошти Івано-Франківського обласного бюджету.
Маринич Віталій мешкав у великій родині. У батьків було троє синів, невістка, онук. Віталій закінчив училище, муляр-штукатур. Відслужив строкову службу, по поверненні працював у пожежній частині смт Рокитне Рівненської області. У лютому звільнився з частини ДСНС та прийшов у військкомат. Призваний 10 квітня 2014-го. Після повернення збирався одружуватися. Розвідник, 51-й батальйон. Разом із підрозділом у травні 2014 року знаходився на бойовій позиції біля міста Волноваха (смт Благодатне Волноваського району Донецької області). Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост української армії був атакований проросійськими сепаратистами ДНР, які під'їхали до позицій української армії під виглядом інкасаторських машин, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, ПЗРК. У результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху. У цьому бою Віталій загинув разом із 17 своїми бойовими побратимами. Похований в Рокитному. Залишились батьки та два брати. Нагороди та вшанування. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений • 27 червня 2015 року — медаллю «Захиснику Вітчизни»; • в частині ДСНС, де служив Віталій, відкрито меморіальну дошку .
Якi чарiвнi, мамо, вечори! — Які чарівні, мамо, вечори! Смарагдові цілують небо зорі. І місяць усміхається згори, Не вірю, що наразі час суворий. Ви вчора всі наснилися мені, Додому полетів би я на крилах! Все добре, рідна, я не на війні. Моя на небі зірка розгорілась. З чорнильними очима тиха ніч, Укрила нас шатром своїм казковим. Не відав... смерть іде йому навстріч, Мовчить чомусь зозуля загадково. — Я, мамо, повернуся, одружусь… Та думка обірвалась на цім слові. Неначе об якийсь валун спіткнувсь, Ще мить і все заллється морем крові. Кричить тривожно сойка між дерев. Бійці лише за крок були від смерті. Свист куль! Страшна заграва! Стогін! Рев! Закляклий погляд… тіло розпростерте… Серця у вісімнадцяти мовчать, В бою убиті ворогом жорстоким. Птахи в зажурі голосно кричать, І сльози ллють кохані синьоокі. Свічки... Стікають краплі воскові, У траурі глибокому Рокитне. Ридають верби й трави степові, І небо почорніло там блакитне. — Я, мамо, не загинув, я — живий! Молись за мене, рідна, словом Божим. Був на землі для нас останнім бій, Та ми тепер з небес його продовжим! 20. 04. 2017 рік (с. 144-146)
Світлина з інтернету #ПОЕТИЧНА_ЕНЦИКЛОПЕДІЯ_Небесна_гвардія_2_том
Прекрасний вірш, пронизаний щирістю і болем. Трагічно все це і безнадійно.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
