 Народився 30 серпня 1984 року в селі Залужне Локачинського району на Волині. Закінчив Замличівську загальноосвітню школу у сусідньому селі Замличі. Свого часу проходив службу у складі миротворчого контингенту в Косові. Мешкав із сім'єю у місті Володимирі-Волинському.У зв'язку з російською збройною агресією проти України мобілізований на початку квітня 2014 року. Загинув герой під час оголошеного на фронті перемир'я, за кілька діб до народження своєї другої доньки.
Похований 2 липня на Федорівському кладовищі міста Володимир-Волинський. В місті було оголошено жалобу.
Нагороди та звання
4 червня 2015 року — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вшанування пам'яті
22 квітня 2015 у Слов'янському парку м. Володимира-Волинського була закладена Алея Слави.
В липні 2015 у Володимирі-Волинському журналіст місцевої газети «Рідне місто» Тетяна Палаєвська організувала виставку світлин Ігора Упорова під назвою «Недоспівана пісня…».
9 вересня 2015 року рішенням Володимир-Волинської міської ради № 46/15 вулицю в житловому кварталі колишнього селища Газопроводу названо іменем Ігоря Упорова.
22 грудня 2015 у приміщенні Замличівської ЗОШ І-ІІІ ст. відкрито меморіальні дошки на честь випускників школи, які загинули у зоні АТО на сході України, — Ігоря Упорова та Григорія Савчука.
Пробачте…
(Присвята Упорову Ігору Романовичу)
Дарує пахощі всім літо золоте,
Сплітаючи вінки з пахучих квітів.
На жаль, останнім чарування буде те
Для когось… Серце сумом оповите…
— Пробачте, любі, що загинув на війні,
Пісні в раю небеснім доспіваю.
Я з вами буду зустрічатися вві сні,
Пташиною літатиму із гаю.
На згадку «селфі» залишаю вам свої,
(Ще дві години після буду жити).
Хоч перемир’я, але все ж ідуть бої.
Нам треба світ від ворога звільнити...
— А в мене, таточку, маленька є сестра.
На тебе, — каже мама,— схожа личком…
І через рік мені до школи вже пора.
Бабуня плаче… каже ми — сирітки…
— Вже вас ніколи я, на жаль, не обійму…
Мені пробачте, рідні, що не з вами,
У вічність світлі ваші образи візьму…
В степу всі трави плакали сльозами…
Я дуже гаряче й безмежно вас любив,
Надійко, мамо, донечки, сестричко!
Не плачте! Це — війна… Я там за правду бивсь.
За мене помоліться у капличці…
Дарує пахощі всім літо золоте,
Сплітаючи вінки з пахучих квітів.
На жаль, останнім чарування стало те
Для когось… Серце сумом оповите…
28. 02. 2018 рік
Світлина з інтернету
#ПОЕТИЧНА_ЕНЦИКЛОПЕДІЯ_Небесна_гвардія_2_том
| 
у Вас 
0
