ЦЯ ІСТОРІЯ ПРАВДИВА, СТАЛАСЯ ВОНА У ВОЄННІ РОКИ, В СЕЛІ КОШИЛІВЦІ,ЗАЛІЩИЦЬКОГО РАЙОНУ, ЩО НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ В РОДИНІ ІВАНА ТА ОЛЕНИ СМИКАЛЮКІВ. Я САМА З ЦЬОГО СЕЛА І ЗНАЛА БЛИЗЬКО БАБУСЮ ОЛЕНУ. ПРОСТО НЕ ЗМОГЛА НЕ РОЗПОВІСТИ ЇЇ ІСТОРІЮ. ДУМАЮ,ЩО ВОНА НЕ ЄДИНА ТАКА , ТА ЗАСЛУГОВУЄ ТОГО,ЩОБ БУТИ ПОЧУТОЮ.
У СТАРІЙ ХАТИНІ
У МОЇМ СЕЛІ,
У БІДНІЙ РОДИНІ
ДІТОЧКИ МАЛІ.
ІВАН ТА ОЛЕНА
ЗВАЛИСЯ БАТЬКИ.
ЖИЛИ ДУЖЕ БІДНО.,
ТА ДРУЖНІ БУЛИ.
ДВАНАДЦЯТЬ СИНОЧКІВ
ГОСПОДЬ ДАРУВАВ,
НІ ОДНОЇ ДОЧКИ
ТИМ БАТЬКАМ НЕ ДАВ.
ЧАС СТОЯВ ВОЄННИЙ,
НАВКОЛО БОЇ,
ГОЛОД БУВ СТРАШЕННИЙ,
ПЛАКАЛИ МАЛІ.
УСЕ ЗНИЩИВ ВОРОГ.
СПАЛИВ УРОЖАЙ,
І ДІТЯМ ПОЇСТИ,
ЩО ХОЧЕШ ДАВАЙ.
КАЖЕ МАТИ СТАРШИМ:
-ЩО Ж ГОЛОДУВАТЬ,
ЙДІТЬ БЕРІТЬ У ПОЛЕ,
КОЛОСКИ ЗБИРАТЬ.
В ТИХ ПОЛЯХ НЕДАВНО,
ЩЕ БОЇ ІШЛИ,
ВЗЯЛИ СТАРШІ МЕНШИХ,
І В ПОЛЕ ПІШЛИ.
ЗБИРАЛИ КОЛОССЯ,
СЕРЕД ПОПЕЛІВ,
РАПТОМ ЩОСЬ В ОКОПІ
СТАРШИЙ БРАТ УЗДРІВ*.
-ДИВІТЬСЯ,ТА ЩО ЦЕ?
КРИКНУВ ВІН БРАТАМ,
АНУ РОЗБЕРЕМО,
ГЛЯНЕМО ЩО ТАМ?
ВСІЛИСЯ НАВКОЛО
МАЛЕНЬКІ БРАТИ,
І РОЗДАВСЯ ВИБУХ
СЕРЕД ПУСТОТИ.
ЛЕТІЛА ОЛЕНА,
І НЕ ЧУЛА НІГ,
В ПОЛЕ,МОВ ГОЛУБКА,
ДО СИНІВ СВОЇХ.
МОВ НА СИВИХ КРИЛАХ
ВДАЛЬ ВОНА ЛЕТИТЬ,
ГОЛОВА ВСЯ БІЛА,
ПОСИВІЛА ВМИТЬ.
ВСІ ЇЇ СИНОЧКИ,
В ПОЛІ ПОЛЯГЛИ,
ЩЕ НЕДАВНО ВДОМА,
ВСІ ВОНИ БУДИ.
-НУ ЗА ЩО Ж ТИ ,БОЖЕ,
МЕНЕ ПОКАРАВ,
ДВАНАДЦЯТЬ СОКОЛІВ
У МЕНЕ ЗАБРАВ?
ІВАН ЗА СИНАМИ
НЕВДОВЗІ ПІШОВ,
А НЕЩАСНА МАТИ,
ПЛАЧЕ Й ПЛАЧЕ ЗНОВ.
ЩОДНЯ ДО СИНОЧКІВ
У ПОЛЯ ІДЕ,
ВЕСЬ БІЛЬ СВІЙ ТА РОЗПАЧ
ВОНА ЇМ НЕСЕ.
В САМОТНІЙ ХАТИНІ,
У СЕЛІ МОЇМ,
ВЖЕ НЕМА Й ОЛЕНИ,
НА ПОДВІР”Ї ТІМ.
ЛИШ ПО СЕРЕД ПОЛЯ,
ДЕ ШУМЛЯТЬ ЖИТА,
МОГИЛА Й ТОПОЛЯ.
ВСЯ РОДИНА ТАМ.
УЗДРІВ*-на Тернопільщині -побачив.
|
у Вас 
0
