СОН

(Сучасна версія із присмаком Криму)

"Украина позади,

Впереди Россия???»

Самоцитата

То колись була родина

І рідна оселя,

То колись була Вкраїна,

А тепер Расея.

Як позбудемося волі,

Не стане і долі,

Розгойдалися тополі

У широкім полі.

Віють вітри, віють буйні,

Женуть світлу днину,

Захоплюють лихі люди

Нашу Україну..

З півдня, сходу до нас лізуть,

Людей каламутять:

Киньте Киів, в нім фашисти,

Ви ж руські по суті,

Нащо вашим діткам вчити

Бендерівську мову?...

Час усе це припинити,

Та й жить з руським словом.

Митингують, галасують,

Пиячать, та б'ються,

Людей мирних провакують,

А ті піддаються.

Захоплюють установи,

Поширюють бійки,

Із Россією у змові...

Де ж взялось їх стільки?

Та вже звісно з закордоння,

Де сила - месія.

-Україну забороним,

Об'явим...Россію!!!

Вже по Криму, мов кароста,

Сунеться навала,

Вже з машин військових гості,

Дивляться зухвало.

Кулемети, автомати

Бронетранспортери -

Швидко втілюються в справи

Зловісні химери.

Знов постали на планеті -

Аншлюси, бліцкриги.

Всі старі кордони стерті,

Всім - нові вериги.

Всім тепер перебувати

 У тихій покорі,

Зуби стиснувши мовчати

Позбувшися волі...

Все! Дивитися не не можу -

Телевізор вимкнув,

Впав до ліжка, стулив очі

Та у сон поринув.

А у ньому тихо, тепло,

Огортують хвилі,

Бусоли летять зі степу,

Розгортають крила.

Синє, синє Чорне море,

А над морем чайки,

Ані суму, ані горя,

Всюди пісні, жарти.

Виноградні пишні грона,

Сонечку відкриті,

А за ними сиві гори

Хмарами повиті...

Магнолії білі квіти

З п'янким ароматом,

А до парку малі діти

Вийшли погуляти.

Ото б і мені тут пожити,

Душею радіти,

Всі турботи полишити

В різнобарвнім квіті.

Я так думав, та назустріч

Увесь в камуфляжі,

В зелененькім, мов прибулець,

Йде вояка ражий.

Насвистує щось веселе,

Та очі сталеві,

А з очей його пустеля

Сунеться на мене.

Клацнув впевнено затвором

Заслав в ствол набоя...

А я босий, а я голий

Не здатний до бою.

Як і вся моя країна,

Обібрана, нища,

Нема статків у коморі,

Тільки вітер свище.

Не свої, а чужі люди

У ній порядкують,

Все привласнюють і всюди

Паркани будують.

Щоб ніхто не мав і змоги ,

За них зазирнути,

Щоб і далі жили вбого

У злидні закуті.

Годі, годі панувати,

Завзято, зухвало

Бо зі сходу к нашим хатам

Сунеться навала.

Учорашніх побратимів

І добрих сусідів,

Та чи нам зчиплятись з ними,

В бруді і огиді?

Ні! Нам треба жити в мирі,

В добрі і любові -

В нас одна планета мила,

І схожі в нас долі.

Різні мови, заповіти

І менталитети,

Так, але ж усі ми діти

Одної планети.

Один Бог в нас, одна віра...

Годі вже блицкригів.

Так давайте  жити в мирі

Розтопивши кригу,

Недовіри, негараздів,

Брудних провокацій,

Не дамо країнам впасти

До страшних стогнацій

Світового повоєння,

Повної разрухи.

Хай же виважені, чемні

Будуть наші рухи.

"Боритеся, поборите,

Вам Бог помогає...”

Свою гідність відстоїте

У рідному краю...

Я прокинувсь — в хаті темно...

Що слабкий я вдію?

Та був сон мій недаремний -

Відродив надію.

Попри зради, попри змови,

Неприязнь і свари

Бачу вогники любові

Між нами і вами.

Зникнуть з Криму на світанку

Зелені прибульці,

Затягнуться усі ранки,

Дітки засміються.

Березень 2014